Лодзь завжди славилася як велике індустріальне місто з розвинутою промисловістю. Фабрики, заводи та робітники – ось з чим асоціювалася Лодзь в XIX та XX століттях. Однак мало хто знає, що місто мало ще одну особливість: відсутність каналізації та водопостачання дуже довгий час, що негативно впливало абсолютно на всі сфери життя, пише сайт ilodz.com.
Звісно ж, і гігієна мешканців Лодзі в ті часи була зовсім іншою. Як це було – згадуємо у матеріалі нижче.
В яких умовах жили мешканці Лодзі на початку XX століття?
Для того, щоб краще розуміти особливості гігієни мешканців Лодзі в минулому, потрібно знати про умови, в яких вони жили. Стрімка індустріалізація, будівництво нових фабрик та заводів і швидкий ріст населення зумовили те, що людям бракувало житла. Місто приваблювало робітників з різних куточків воєводства і всієї країни, вони масово приїжджали сюди в пошуках заробітку. Однак при цьому кількість квартир росла значно повільніше.
Звісно, існували робітничі будинки і житло, що здавали в оренду робітникам, однак і цього з часом почало бракувати. В архівних джерелах можна знайти інформацію про те, що часто в одній кімнаті могли мешкати всі члени сім’ї. Квартири були тісні та перенаселені, через що прибирання дуже ускладнювалося.
Санітарних вузлів у житлових приміщеннях не було. Часто прали та їли люди у тих кімнатах, де й спали. Саму ж воду потрібно було принести в оселю від криниць, що були у дворах, однак далеко не у всіх. Щоб випрати забруднений робітничий одяг, потрібно було чимало води, а прали ці речі на спеціальній терці вручну, віджимали також. Мало того, що це було дуже складно та потребувало неабияких зусиль, та це ще й було негігієнічно, адже в таких умовах прали не так часто, як це було потрібно. Відтак одяг часто був дуже забрудненим впродовж тривалого часу, що створювало неприємний запах, провокувало шкірні (і не тільки) захворювання та сприяло поширенню інфекцій.
Бракувало не тільки води, а й елементарних побутових речей. В архівних спогадах мешканців Лодзі можна знайти інформацію про те, що іноді в сім’ях наймолодші їли з однієї миски. Через нестачу місця у квартирах бракувало і ліжок, тож на одному могло спати по черзі кілька людей. Іноді спали всі разом, що також було дуже негігієнічно.
Вода з бочок, одна ванна на всіх та нечасте вмивання
Як і у випадку з пранням, купання також було справою нелегкою і нечастою. Оскільки у криницях була дуже холодна вода, отримувати гарячу доводилося за окрему плату, яку брали водовози. Колись ця професія була дуже популярною в Лодзі, адже вони привозили воду у спеціальних вагонах-бочках і продавали одразу на вулицях.
Такі водовози їздили не завжди, а навіть і коли приїжджали, то потрібно було постояти у довгій черзі, щоб отримати свою дозу води. Та й коштували ці послуги грошей, які не завжди були у сімей звичайних робітників.
У таких ситуаціях доводилося придумувати вихід. Так, траплялося, що іноді вся сім’я милася в одній воді у встановленому порядку. Зазвичай першим купався господар, тоді господиня та діти. Звісно, якісно помитися в таких умовах було практично неможливо, а ще – таким чином передавалися хвороби від одного члена сім’ї до іншого Особливо вразливими були найменші мешканці дому. Тому у ті часи був дуже високим рівень дитячої смертності.
Громадські лазні та купання у міжвоєнні часи
Раніше в Лодзі діяли купальні, а потім з’явилися і громадські лазні, мода на які прийшла з інших європейських країн. Лазні стали порятунком у ситуації, коли в місті все ще не було водопостачання та каналізації, хоча для когось це була неабияка розкіш.
У роки Першої світової війни в Лодзі людей примусово відправляли у лазні, адже тоді тут вирували епідемії тифу, холери та туберкульозу. Та відвідувати їх могли мешканці також у повоєнні роки, хоча на це також не завжди було достатньо грошей – безплатної можливості помитися у нормальних умовах у людей практично не було.
Одна з таких лазень розташовувалася на вулиці Водній. Цікаво, що в ній діяла навіть окрема душова кабіна для дітей, хворих на коросту, адже у повоєнні роки епідемії ще нікуди не ділися, бо проблема з водопостачанням ще довго була актуальною.
Та проблема з гігієною існувала не тільки через відсутність можливостей. Річ у тому, що в людей не було чіткого розуміння, чому це потрібно робити регулярно. Жінки часто читали модні журнали, в яких давали різноманітні поради стосовно догляду за собою, але й у них не було одностайних думок стосовно купання: в одних писали, що щоденне вмивання обов’язкове, в інших – ні. Панувала абсурдна думка про те, що регулярно слід мити лише відкриті частини тіла, які бачать інші, тому часто справа далі коміра не заходила.
З часом у житлі почали з’являтися гігієнічні куточки. Там стояли миски, відра, глечики з водою, а на поличках лежали рушники, гребінці, мило та інші туалетні приналежності.
Поступово все почало змінюватися. Найголовніше, що людям вдалося змінити власні звички та ставлення до гігієни, і навіть банальне миття рук після приходу додому чи виконання якоїсь роботи згодом стало нормою.