Двадцяте століття стало нелегким випробуванням для всього людства. Війни, епідемії, економічні кризи та геополітичні суперечки буквально забирали у людей можливості нормального, повноцінного життя. Мешканці Лодзі також зазнали важких часів, особливо на початку століття, коли вирувала Перша світова війна, пише сайт ilodz.com.
Критичною ситуація в місті була не лише через бойові дії, окупацію німцями та кризою. Величезну загрозу для мешканців Лодзі становили різноманітні епідемії, які стрімко розповсюджувалися через необлаштовані комунікації та злидні.
Як жила Лодзь в ті часи, які епідемії загрожували місту та як з ними боролися – читайте у матеріалі нижче.
Бідність та відсутність комунікацій: Лодзь на початку XX століття
Хоч до початку XX століття Лодзь була квітучим містом, де процвітала промисловість, куди з’їжджалися люди з різних куточків воєводства і країни, та з початком нового тисячоліття ситуація суттєво змінилася. Вже тоді відчувалися наслідки індустріалізації – судячи з архівних даних, місто було дуже перенаселеним і не могло забезпечити своїх мешканців елементарними потребами. Бракувало житла, все ще була відсутня каналізація, а ще – чиста питна вода.
Відсутність належних комунікацій насправді негативно впливала практично на всі галузі життєдіяльності. Те, що мало б потрапляти до каналізації, тільки частково вивозили у спеціальних бочках за межі міста. Решта ж потрапляла буквально під ноги місцевим – текла вулицями, ринвами, стікала у місцеві водойми та забруднювала нечисленні колодязі. Сюди ж потрапляли фекальні бактерії та промислові стічні води.
В архівних описах Лодзі на початку XX століття можна прочитати, що забрудненими були не тільки вулиці та колодязі, а й повітря. Численні фабрики та заводи забруднювали повітря, довкола стояв смог та запах фекалій, який утворювався через відсутність каналізації та водопостачання. Все це створювало надзвичайно понуру атмосферу, яка була сприятливою лише для поширення хвороб.
Як Перша світова війна вплинула на погіршення епідеміологічної ситуації в Лодзі?
Здавалося, що гіршою ситуація вже бути не може, однак правду кажуть: біда не ходить одна. Так було й у випадку з Лодзю. Коли тільки у 1914 році почалася Перша світова війна, у місті виникла критична ситуація з постачанням вугілля, через що заводи та фабрики масово закривалися.
Люди з кожним днем втрачали можливості заробити і прогодувати свої сім’ї. Хто мав можливість, той покидав місто. Багатьох чоловіків мобілізували на фронт, когось відправляли на роботу в Німеччину. Натомість їхні сім’ї, дружини та діти, залишалися в Лодзі, через що були приречені на злидні.
У такій тотальній бідності та антисанітарії хвороби розповсюджуються дуже стрімко. Один за одним у Лодзі фіксували спалахи дифтерії, дизентерії, холери, тифу та туберкульозу.
Сприяло розповсюдженню таких тяжких хвороб і те, що в місті панував голод, люди недоїдали, харчувалися абияк. Продовольства бракувало. В магазинах та кіосках деякі продукти так-сяк з’являлися, однак їх було небагато, а ціни були надто високими.
Згодом з’явилися продовольчі товари, які дозволяли лодзянам придбати певний продуктовий набір. Однак і той був невеликий – на талони можна було взяти хліб, цукор та борошно. Ситно поїсти можна було лише у спеціальних кухнях, що організовували при заводах та благодійних товариствах місцеві благодійники. Такий заклад діяв на базі фабрики Познанського, де співробітники мали змогу придбати недорогі обіди для себе та своїх сімей.
Також небайдужі організували цілу інформаційну кампанію, щоб допомагати мешканцям Лодзі вижити. Випускали брошури та листівки, в яких давали всілякі поради та лайфхаки, де були рецепти страв з тих продуктів, які були доступними. Дослідники розповідають, що з картоплі в той час варили сир, пекли хліб.
Та навіть такі способи подолати проблеми з голодом та злиднями, на жаль, були безсилими проти масштабів катастрофи, що назрівала. Часто лодзяни просто непритомніли на вулицях від виснаження, що закінчувалося смертю. Ніхто насправді не підраховував, скільки людей в Лодзі під час Першої світової війни загинуло від хвороб і голоду. Дослідники припускають, що з цих причин померло щонайменше кілька тисяч містян.
Що робила окупаційна влада задля поліпшення епідеміологічної ситуації в Лодзі?
Німці, які окупували Лодзь у Першу світову війну, були налякані ситуацією, що побачили в місті. Однак їх найбільше турбували власні життя – солдати масово заражалися від місцевих жителів.
Окупаційна влада робила тільки те, що було в її інтересах. Піклувалася лише про власне військо та про німецьке населення Лодзі. Щодо налагодження життєдіяльності міста, то окупанти не дбали й про заводи та фабрики. Працювали лише ті підприємства, які могли забезпечувати військо. Згодом їх розграбували, коли з’явилася нестача кольорових металів для виробництва зброї та боєприпасів.
Проте напружена епідеміологічна ситуація в Лодзі змусила окупантів таки звернути увагу на міські проблеми. Зрештою, окупаційна влада була змушена викликати спеціальну комісію з Берліна. Фахівцям не знадобилося багато часу і досліджень, щоб зрозуміти, що джерелом сплеску захворювань в Лодзі є відсутність каналізації та чистої питної води.
Після цього окупаційна влада врешті почала займатися проблемами міста. Видала низку нових правил та законів, зокрема про знезараження і купання мешканців, дезінфекцію одягу та помешкань, обов’язкові щеплення для всіх верств населення.
Дезінфекційні камери, спалювання речей та лазні
У квітні 1915 року у місті з’явилася перша дезінфекційна камера. В ній діяли великі випарники, де дезінфікували речі людей з інфекційними захворюваннями – одяг, спальну білизну тощо.
Також у цей час у місті можна було почути запах диму та сморід. Він розповсюджувався з дворів, де спалювали солому з матраців, на яких спали хворі. У квартири лодзян заходили санітари, які дезінфікували туалети, сміттєві баки, якими користувалися в побуті хворі, а також їхні близькі. Самих же мешканців квартир відправляли в ізолятори, де вони перебували впродовж двох тижнів.
Однак ізоляторів було небагато, а всіх помістити туди у потрібний час було практично неможливо. Водночас не можна було й чекати, допоки звільняться місця, тому тактику довелося змінити. Тоді всіх мешканців будинків, де жили хворі, відводили в лазні. Ввели обов’язкову вакцинацію від віспи. Заборонили й релігійні звичаї – рідним заборонялося залишати тіла покійних родичів вдома, щоб попрощатися.
В той час у дворах лодзьких будинків часто можна було побачити наглядачів, які перевіряли, чи вчасно дезінфікуються каналізаційні ями, чи не забруднені двори сміттям і чи не викачують каналізацію ночами на вулиці.
Це все впливало, звісно, на поліпшення епідеміологічної ситуації в Лодзі, однак головна проблема поширення хвороб – відсутність каналізації та водопостачання – ще не була вирішена. Лише згодом почали будівництво покриття річкових русел. Після завершення Першої світової війни, у 1925 році, в місті нарешті стартувало будівництво каналізаційної системи, і саме це було одним з найголовніших рішень у боротьбі з забрудненням Лодзі та поширенням небезпечних хвороб.