6 Лютого 2023

Медичний заклад, який вже не існує: історія першої лікарні в Лодзі

Related

Традиційна кухня Лодзі: головні фірмові страви міста

Приїжджаючи у будь-яке місто, ми, в першу чергу, завжди...

Епідемія холери у Лодзі: як забута хвороба минулого вбивала людей

Доля підготувала людству чимало випробувань, серед яких чи не...

Унікальна пам’ятка Лодзі: історія міського Пальмового будинку

Кожному туристові, який приїжджає до Лодзі у пошуках пригод...

Топ найвідоміших: історія лодзьких синагог

Лодзь - багатокультурне місто, в якому проживають представники різних...

Творець польського “Відьмака”: історія Анджея Сапковського

Мабуть, в Європі не знайдеться жодної людини, яка б...

Share

Початок розвитку медицини у Лодзі сягає давніх часів. Все розпочиналося з простих і доволі примітивних, як на погляд сучасників, речей, – це було звичайне лікування травами, народна медицина, діяли різноманітні цілителі, які за допомогою підручних та природних засобів надавали допомогу людям, які страждали від хвороб. Звісно, що такі способи лікування були не зовсім ефективними, а інколи і шкодили самим пацієнтам, однак це був єдиний вихід раніше, розповідає сайт ilodz.com

Якщо говорити про початок розвитку професійної медицини на фаховому рівні в Лодзі, то вона бере початок з часу заснування першої міської лікарні. Сучасники і не згадають нічого про цю установу, адже історія склалася так, що її у наші дні вже немає на мапах міста.  

Якою була перша лікарня у Лодзі, як вона працювала та чому на неї чекала трагічна доля – читайте у матеріалі нижче. 

Ідея заснування першої лікарні у Лодзі, або з чого все починалося 

Перша міська лікарня Лодзі розташовувалася на місці, де у наші дні діє Вища духовна семінарія, – це сучасна вулиця Станіслава. Сучасникам і невідомо, що колись тут, на місці закладу, де навчають майбутнє духовенство, працював медичний заклад. 

Все розпочалося з необхідністю створення першої лікарні – професійного медичного закладу, куди б люди могли приходити за допомогою у лікуванні тих чи інших захворювань. До першої половини дев’ятнадцятого століття у Лодзі не було шпиталів такого плану. 

Завдячують появі першого медичного закладу у Лодзі тодішньому мерові Каролю Тангерманну, який 1838-го року звернувся до урядових установ з погодженням проєкту першої лікарні в місті. Розробкою проєкту займався Генрик Марконі – видатний польський архітектор італійського походження, якого було визнано одним з найплідніших архітекторів першої половини дев’ятнадцятого століття. Йому належить робота над шпиталем святого Лазаря у Варшаві, шпиталем святої Трійці у Каліші, низкою інших споруд у різних куточках Польщі як адміністративного, так і громадського типів.  

Займалася цією справою детальна рада добробуту, яка діяла з 1840-го року. До складу ради входили провідні діячі того часу – промисловець, купець, пастор, лікар та фармацевт. На реалізацію проєкту збирали кошти – переважно, це були добродійні внески місцевих мешканців. Існувала також проблема з вибором місця під майбутній медичний заклад – спершу шпиталь хотіли звести на двох площах на вулиці Константиновській. Однак цьому перешкоджав урядовий акт, який вимагав, аби лікарняні споруди будувалися подалі від центру міста. 

Будівництво та перші роки діяльності медичного закладу 

Після погодження проєкту та опрацювання всіх суміжних нюансів приступили до будівництва лікарні. Її зводили впродовж 1842-1845-х років у західній частині колишнього Заводського ринку (фасад будівлі виходив на вулицю Пйотрковську), а офіційно вона відчинила свої двері та розпочала роботу на початку 1846-го року. Як вже можна зрозуміти з місця розташування госпіталю, то він призначався, головним чином, для лікування робітників та членів їхніх сімей. Місто активно розвивалося та розбудовувалося заводами, тож робітників з його околиць та самої Лодзі було чимало – всі вони потребували кваліфікованої медичної допомоги. 

У перший час роботи лодзький шпиталь імені святого Олександра (таку назву дали новоствореному закладу) міг одночасно вмістити лише десять пацієнтів, однак з роками лікарня нарощувала свої потужності. Тоді медичний заклад був буквально переповненим – робітників було багато, і в умовах нелегкої праці на міських заводах та виробництвах вони мали чимало скарг. Згодом до неї добудували ще два павільйони, що дозволило збільшити кількість ліжкомісць для хворих – тут було всього 42 ліжкомісця. 

Окрім цивільних, тут також лікували і бійців з місцевого гарнізону. Лікували тут і поранених внаслідок подій Січневого повстання. Від хворих, які зверталися сюди за допомогою, “відбою” у шпиталю практично не було.  

До закладу за консультацією щоденно приходили люди – бідні отримували їх та медикаменти безкоштовно. Порядок оформлення пацієнтів та догляду за ними налагоджувався досить довго – спершу панував безлад, особливо проблемно це було в час, коли на вулиці вирувала епідемія. 

Існувала інша проблема у перші роки роботи шпиталю – відсутність кваліфікованих, професійних робочий рук. У Лодзі в той час проживало близько двадцяти тисяч людей, і при такій кількості лікарів було лише двоє. Серед них – лікар Август Потемпа, людина, яка була також залучена до реалізації проєкту першої лодзької лікарні. Окрім того, що він працював у стінах медичного закладу, не гребував і приватною практикою – також надавав допомогу робітникам з прилеглих територій. Проте так було недовго – згідно з архівними даними, 1848-го року він помер. Залишилася нестача у медиках, які могли б якісно та швидко надавати допомогу, а кількість хворих людей, які приходили зі скаргами на здоров’я, тільки зростала. 

Подальші роки роботи шпиталю 

Про функціонування лікарні намагалася дбати детальна рада соціального забезпечення. Вона, головним чином, залежала від добровільних внесків небайдужих людей. Звісно, що така допомога не була регулярною та постійною, через що раді доводилося постійно боротися з фінансовими труднощами. Через них лікарня не могла належно працювати – не була достатньо забезпеченою хірургічними інструментами та необхідними медикаментами. Існували регулярні лікарняні внески – їх постановила детальна рада соціального забезпечення, аби шпиталь міг продовжувати свою роботу. Зрештою, приймали на лікування тільки тих робітників, які можуть надати докази про регулярну сплату лікарняного внеску.  

Звісно, що такі “новації” не формували позитивного враження про медичний заклад. Допомогу отримувала дуже мала кількість населення, а лікарняні внески, зрештою, ніяк не могли збалансувати фінансове становище медичного закладу. Так, боротьба з відсутністю фінансування затягнулася на багато років – йшлося навіть про те, щоб ліквідувати лікарню. 

Лікарня у двадцятому столітті 

У різних час очолювали шпиталь такі відомі лікарі як Адам Барок, Ян Віслоцький, Альфред Круше та інші. З 1921-го року медичний заклад “переїхав” на вулицю Александровську, а старе приміщення віддали під потреби семінарії. Колишня будівля вже не відповідала новим нормам роботи шпиталів, тож її вирішили віддати під керівництво церковній владі, яка, в свою чергу, вирішила розпорядитися установою саме таким чином. Згодом будівлю колишньої лікарні святого Олександра суттєво перебудували та надбудували другий поверх, аби її могли повноцінно використовували в цілях роботи семінарії. 

Всього лікарня безперервно пропрацювала впродовж 75-ти років. В тому ж році, 1921-му, коли шпиталь “переїхав”, відбулося урочисте відкриття навчального року для перших лодзьких семінаристів. Згодом семінарія у будівлі на вулиці Станіслава була наділена статусом та правами університету. 

Так пробуло недовго – фактично, Друга світова війна припинила діяльність семінарії. Німецькі окупанти зайняли будівлю колишнього шпиталю, а згодом тут розмістилася Офіцерська школа громадського ополчення. 

Фото: polskaniezwykla.pl

.,.,.,.