До 1820 року місто Лодзь радше нагадувало велике селище, аніж місто. Однак після того, як у згаданому році уряд Королівства Польського проголосив Лодзь містом текстильної промисловості, воно почало стрімко розвиватися, розростатися. Прискореними темпами зростала і кількість населення. Це відповідно, потребувало й розвитку соціальної інфраструктури, до якої входять, у тому числі і заклади охорони здоров’я. Адже хвороби не обирають чи то багатий, чи бідний, пише ilodz.com.
Де колись отримували медичну допомогу містяни, якими були перші лікарні міста, хто доклав зусиль для їх побудови – читайте в матеріалі нижче.
Лікарня св. Олександра
Першою лікарнею Лодзі вважається лікарня св. Олександра, яка була побудована на вулиці Станіслава Костки, 14. Чимало лодзян знають, що за цією адресою знаходиться Вища духовна семінарія, однак колись тут була лікарня.
Ініціатива заснування лікарні св. Олександра належала тодішньому меру Лодзі Каролю Тергерманну. У 1838 році він звернувся до урядових установ з проєктом будівництва першої лікарні міста. Ініціативу очільника Лодзі підтримав тодішній впливовий лодзький фабрикант німецького походження Людвік Гейер. У 1840 році була створена рада, куди окрім Людвіка Гейера також увійшли купець Кароль Тренклер, лікар Август Потемпа, а також два священика та аптекар. Саме ці люди опікувалися тим, аби для жителів міста відкрилася перша лікарня.
Проєкт будівлі був розроблений одним із найвидатніших польських архітекторів першої половини XIX століття Генриком Марконі.
Тож, як уже згадувалося вище, лікарня була зведена на вулиці Станіслава Костки, 14, у західній частині колишнього Заводського ринку. Офіційно медичний заклад був відкритий 1 січня 1846 року. Лікарня св. Олександра являла собою одноповерхову, цегляну будівлю, вкриту черепицею.
Спочатку лікарня мала всього 10 лікарняних ліжок, однак згодом їх кількість зросла до 30. У 1880-х роках було добудовано два павільйони. Тут лікувалися переважно робітники фабрик та заводів, а також їх рідні.
Першим лікарем даної медичної установи був уже згадуваний Август Потемпа. Він прибув до Лодзі на початку 1830-х років з міста Харків (Україна), де отримав диплом лікаря. В цей час у Лодзі відчувався брак дипломованих лікарів. Тож, Август Потемпа не лише приймав пацієнтів у лікарні св. Олександра, але й вів приватну медичну практику.
До 1921 року лікарня змінила чотирьох очільників. У тому ж році лікарня «переїхала» на вулицю Олександрівську, а приміщення на вулиці Станіслава Костки почало використовуватися Вищою духовною семінарією.
Лодзька єврейська лікарня, заснована родиною Познанських
Свій внесок у становлення якісної медицини в Лодзі зробила родина заможного промисловця єврейського походження Ізраїля Познанського. Наприкінці XIX століття Ізраїль Познанський був одним із найбагатших фабрикантів Лодзі та володів цілою текстильною імперією. Разом зі своєю дружиною Леонією Познанський заснував Лодзьку єврейську лікарню.
У 1881 році промисловий магнат виділив для потреб лікарні двоповерховий будинок на вулиці Древновській. В приміщенні був облаштований тимчасовий госпіталь на 20 ліжко-місць.
Роком пізніше на вулиці Дреновській, 75 з’явилася фабрична лікарня – теж з ініціативи Познанського. Будівля лікарні мала належне водопостачання, каналізацію та вентиляцію і була розрахована на 28 ліжко-місць. Згодом була відкрита амбулаторія, де робітники фабрик Познанського могли отримати першу медичну допомогу. Була створена медична каса, куди працівники вносили 2% від свого заробітку, а решту витрат покривав промисловець. Лікувалися в цих лікарнях не лише робітники, а й їх родичі.
Однак на цьому Познанський не зупинився. На початку 1880-х років промисловець придбав декілька об’єктів нерухомості на вулиці Південній та на перехресті вулиць Південна та Ново-Таргова. На цьому місці фабрикант планував побудувати лікарню для єврейської спільноти міста.
Запроєктований медичний заклад був розрахований на 32 ліжко-місця. План будівлі був розроблений відомим архітектором Хіларі Маєвським за участі архітектора фабрик Познанського Юліуша Юнга.
Однак для початку Познанському потрібно було отримати дозвіл від царської влади. У квітні 1883 року проєкт статуту Лодзької єврейської лікарні Ізраїля та Леони Познанських був переданий на затвердження. У вересні того ж року міністр внутрішніх справ Російської імперії Толстой повідомив про схвалення проєкту будівництва єврейської лікарні у Лодзі.
Будівництво лікарні розпочалося у 1885 році. Урочисте відкриття закладу відбулося 29 жовтня 1890 року. Лікарня складалася з головного двоповерхового корпусу та приєднаних до нього двоповерхових приміщень. Заклад був оснащений за останнім словом техніки та архітектурного мистецтва.
На момент відкриття лікарня мала 32 ліжка – 16 для чоловіків та 16 для жінок. Медична установа була поділена на два відділення – внутрішньої медицини та хірургії, пізніше додалася амбулаторія.
За короткий термін існування Лодзька єврейська лікарня, побудована на кошти подружжя Познанських, стала провідним медичним закладом Королівства Польського. З часом у лікарні збільшилася кількість відділень, а медичну допомогу жителі міста могли отримати незалежно від віросповідання.
Після смерті Познанського у 1900 році, лікарнею опікувалася Леонія Познанська та нащадки подружжя.
Лікарня ім. Святої Родини
Історія цього медичного закладу Лодзі першої половини XX століття пов’язана із сестрами Згромадження Пресвятої Родини. Сестри приїхали до міста Лодзь у 1930-х роках за запрошенням єпископа Вінцетія Тименського.
У Лодзі місіонерки придбали одне із приміщень, яке довгий час пустувало. Раніше в ньому знаходилася клініка, де заможні лодзянки могли отримати акушерсько-гінекологічну допомогу. Тож, у порожньому будинку у міжвоєнні роки сестри облаштували лікарню ім. Святої Родини. Медична установа була розрахована на 100 ліжко-місць та швидко здобула славу однієї з кращих лікарень міста тих часів.
Попри те, що лікарнею керували монахині – пацієнтів приймали світські лікарі. Так медична установа пропрацювала до початку Другої світової війни. У вересні 1939 року лікарню захопили нацисти, вони нав’язали сестрам настоятельку-німкеню. Проте та не витримала суворих релігійних правил життя місіонерок та незабаром звільнилася.
Під час німецької окупації в лікарні Святої Родини лікувалися переважно німці, однак сестри потайки надавали медичну допомогу полякам та переховували у себе єврейську дівчинку.
Після звільнення Лодзі від нацистів, нова влада забрала лікарню та перейменувала її, однак дозволила сестрам працювати в ній. У 2005 році будівлю лікарні було продано, а місіонерки після цього переїхали.
Лікарня Хелени Вольф
Ще одна медична установа міста Лодзь, яка з’явилася у міжвоєнні роки. Лікарня була побудована за внески жителів міста на вулиці Лагевніцькій. Будівля відповідала архітектурному стилю модерн та вважалася однією з найкрасивіших будівель міста міжвоєнного періоду. У міжвоєнні роки у лікарні розташовувалося гінекологічно-акушерське відділення.
Після початку Другої світової війни медичний заклад захопили гітлерівці, певний час тут лікували поранених німецьких солдат та військовополонених. Після звільнення Лодзі від нацистів лікарню перетворили на госпіталь для радянських солдат.
По завершенню Другої світової війни лікарні було присвоєно ім’я польської лікарки Хелени Вольф, учасниці Армії Людової, відомої також під псевдонімом «доктор Анка». За часів Польської Народної Республіки лікарню було націоналізовано. До 1980 року тут працювало пологово-гінекологічне відділення.
Згодом лікарню закрили, адже її стан потребував реконструкції. Наприкінці 1990-х років лікарня перейшла в приватні руки. Однак нові власники не поспішали з реконструкцією – будівля поступово руйнувалася. Про це свого часу чимало писала лодзька преса.
